16 ЛИСТОПАДА – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ

(МАТЕРІАЛИ ДО ВИХОВНОЇ ГОДИНИ)

НІЩО НЕ ЦІНУЄТЬСЯ ТАК ДОРОГО І НЕ ОБХОДИТЬСЯ ТАК ДЕШЕВО, ЯК ВВІЧЛИВІСТЬ

ДВА ГОРОБЧИКИ

Два горобчики спокійно сиділи собі на дереві. Один з них – на вершечку, другий – нижче.

Через якийсь час горобчик, що сидів на вершечку, щоб якось почати розмову, сказав:

-          Яке гарне це зелене листя!

Горобчик, що сидів нижче, зрозумів ці слова як виклик і роздратовано відповів:

-          - Чи ти сліпий? Хіба не бачиш, що воно сіро-біле?

-          То ти сліпий! Листя зелене!

Горобчик здолу, певний, що правда на його боці, в’їдливо зацвірінькав:

-          Закладаюся пір’ям свого хвоста, що листя сіро-біле! Ти нічого не розумієш! Ти – дурень!

Горобчик, що сидів на вершечку, розсердився і щосили кинувся на свого ворога, щоб помститися. Але перш, ніж почати двобій, вони обидва поглянули вгору.

Горобчик, що злетів з вершечка, здивовано скрикнув:

-          Дивись, дивись! Листя справді сіро-біле!

А потім додав:

-          А ходи зі мною на вершечок.

Вони полетіли на вершечок і разом вигукнули:

-          Дивись, дивись! Листя справді зелене!

Не осуджуй нікого, якщо ти не йшов хоч годину в його чоботях.

СПОСІБ ВИСЛОВЛЮВАТИСЬ

Одного ранку, як це часто траплялося, Каліф Гарун аль-Рашід викликав відомого ворожбита і розповів йому свій сон:

- Снилося мені, що в мене , один по одному, повипадали всі зуби – не залишилося жодного.

- О, мій пане, це дуже поганий знак. Це означає, що всі членисім'ї мого пана помруть і мій пан залишиться сам! – сказав ворожбит.

Каліф так розлютився, що наказав вигнати цього ворожбита і більше ніколи не впускати в палац. Цей же сон він розповів іншому ворожбитові. Той розтлумачив його так:

-          О, мій пане, це дуже добрий сон! Він говорить про те, що ти матимеш дуже довге життя, переживеш усю свою сім’ю і будеш набагато здоровішим від них!

Каліф зрадів:

-          Який хороший сон!

За таке гарне пророцтво він дав ворожбитові у винагороду сто динарів. А тоді покликав свого візиря, наказав йому знайти першого ворожбита та вибачитися за те, що його було вигнано із палацу. Бо він сказав те ж, що й другий, тільки по-іншому.

Навіть найжорстокішу правду можна сказати делікатно.

Ґречність є доказом культури серця.

РАХУНОК

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об фартух руки і прочитала:

-           Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня;

-           Прибирання кімнати -  2 гривні;

-           Догляд за сестричкою (3 вечора) – 3 гривні;

-           Отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 гривень;

-           Похід до крамниці – 50 копійок;

-           Миття посуду – 2 гривні;

-           Разом – 13 гривень 50 копійок.

Мати зворушено подивилась синові у вічі: її пам’ять перебирала спомини. Вона взяла ручку і написала на зворотному боці картки:

-           за те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 гривень;

-           за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів – 0 гривень;

-           за хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 гривень;

-           за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 гривень;

-           за те, що всього тебе навчала день за днем – 0 гривень;

-           за всі сніданки, обіди, вечері, канапки до школи – 0 гривень;

-           за все, що даю тобі щоднини – 0 гривень;

-           разом – 0 гривень.

Мати скінчила писати і з усмішкою дала картку синові. Він прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини.

Хлопець обернув картку і написав на своєму рахункові: „Оплачено”. Потім кинувся матері на шию і розцілував її.

          Вступне слово вчителя:

Гомеровим епосом називають дві монументальні епічні поеми – „Іліада” та „Одіссея”, які здавна приписують легендарному сліпому  співцю Гомеру, що можливо жив на Іонійському узбережжі Малої Азії. На основі лінгвістичного аналізу встановили, що „Іліада” створена не пізніше середини VIII століття до нашої ери.

                                                СЮЖЕТ ІЛІАДИ

Ахейський (грецький) герой Ахілл, один з численних вождів, що зі своїми родичами тримали облогу малоазійського міста Трої -Іліона („Іліада” – від слів „Іліон (Місто Бога)” і „адо” – „співаю”), посварився з іншим вождем Агамемноном через дорогоцінну воєнну здобич – вродливу полонянку Брісеїду. Охоплений гнівом, він відмовляється битися разом з іншими ахейцями і марнує час у наметі. Тим часом троянці вбивають кращого друга Ахілла – Патрокла. Одягнувши новий бойовий обладунок, що спеціально для нього скував бог Гефест, Ахілл виходить на поле бою і вбиває кривдника – троянського царевича Гектора. Лише після наруги над тілом Гектора його гнів ущух, і на цьому поема закінчується.

Знавець античності П. Коган писав: „Поема „Іліада” – це повість про страхіття , які породила Троянська війна і особливо її один епізод (сварка Агамемнона та Ахілла) спричинила страшенні лиха для греків”. Але насправді все глобальніше: розколовся світ, поділилися на два ворожі табори навіть боги, люди зненавиділи одне одного лише за те, що належали до різних народів, кров засліпила не тільки очі, а й розум, у нестямі всі давно забули причину затятого кровопролиття. Яблуко, що необачно вручив Паріс богині-красуні, стало зливою злоби, жорстокості, підступності. Не витримують навіть найблагородніші серця, найшляхетніші звитяжці.

Читання вголос

Учні читають міфи Троянського циклу „Перші 9 років облоги Трої” та „Смерть Ахілла”, викладені за різними творами античних письменників.

Читання уривків з „Іліади” про двобій Ахілла та Гектора.

Перегляд уривка із фільму „Троя”(режисер Вольфганг Петерсен, 2004 рік) – двобій Ахілла та Гектора.

Запитання до учнів:

1.     Чим відрізняється виклад двобою у фільмі та у творах?

2.     Де більша увага приділяється волі богів у вирішенні долі героїв та у мотивації їхніх вчинків? Чому?

3.     На вашу думку, що сильніше – воля та бажання людини і її свідомий вибір чи воля богів?А як вважали давні греки?

4.     Які людські емоції та почуття висловлюють боги, спостерігаючи за двобоєм? Чим спричиненні ці почуття?

5.     Що почувають Ахілл та Гектор перед поєдинком? Як вони збираються на поле бою? Що вони відчувають під час поєдинку?

6.     Як ви розцінюєте поведінку Ахілла після двобою? Чи можна її виправдати?

7.     Хто із героїв викликає вашу симпатію? Чому?

8.     Якби ви могли змінити результат поєдинку, то як би він закінчився ?

Гомер знає, що добро ще не переможене злом, і допомагає озлобленому Ахіллу, що знущався над тілом убитого Гектора, знайти вихід із безвиході: Ахілл повертає тіло мертвого Гектора батькові, старому Пріаму. Це , мабуть,  найвеличніший епізод поеми, бо сповнений надією на те, що люди колись отямляться і зрозуміють, що вони не звірі. Гомер наче зазирнув у глибину прийдешніх століть і відсахнувся, бо побачив війни і людей, охоплених ненавистю і жагою помсти, очманілих від злоби і знесилених від кривд, паобачив „і мертвих, і живих, і ненароджених”, яким загрожувало , загрожує і буде загрожувати світове зло, і знайшов у собі силу духу, щоб застерегти майбутні покоління.

       Перегляд уривка з фільму про відвідини Ахілла старим Пріамом:

         І вчитель, і учні доходять висновку, що найвище емоційне напруження у фільмі та у творі Гомера має саме цей момент . Гра геніального Пітера О’Тула (цар Пріам) робить страждання батька зрозумілим кожному, навіть тому, хто не сприйняв складний гекзаметр твору, і дає розуміння того , як вщухає гнів Ахілла перед лицем страждання батька, що пережив свого сина волею обставин.

     Перегляд уривків про знайомство Ахілла з Брісеїдою та розмову Ахілла з Агамемноном після того, як Агамемнон забрав Брісеїду.

                            Гнів співай , о богине! Пелітова сина Ахілла

                            Згубний, що дуже багато ахейцям лиха накоїв...

     Це звернення до музи, яким рапсоди починали свою епічну розповідь, визначає сюжет та ідейний зміст „Іліади”. Наша сучасна оцінка старовини значно розходиться з оцінкою самих греків. Твір ми сприймаємо на емотивно-естетичному рівні, а стародавні греки ставили перед творчістю чітку мету: продемонструвати реалії релігії, світогляду, системи полісного життя.

          Міняється суспільство – міняється світогляд, мистецтво, психологія. Звідси і різне трактування самої сутності подій і їхніх причин. Людина 21 століття не може усвідомити всеохоплюючої волі богів у Давній Греції, і через кожен вчинок героїв проводить ідею свідомого вибору. Крім того, якщо для Гомера як для представника родової ідеології найважливішим мотивом є порушення Ахіллом родового обов’язку через примху і його подальший героїзм теж через примху, то для Петерсена як для людини нового типу найважливішими є людські почуття і відповідно мотивація вчинків. Світлі почуття до Брісеїди, а не психологія власника, в якого відібрали здобич; горе через втрату щирого друга Патрокла в чужій безглуздій війні, особиста відповідальність за його обірвану юність, а не просто мотив для демонстрації божественної сили; щирий розпач від безглуздої помсти і повага до мужніх ворогів, які лише через „божественні жарти” стали ворогами... Це бачите ви у фільмі , і це вам близьке. Так , у глобальному світосприйнятті це доволі вільна інтерпретація „Іліади”, але , щоб твір жив, щоб не став „чужим” у сучасному світі, варто трактувати його саме так. Але обов’язково знати і розуміти інтерпретацію самого автора, щоб не ліквідувати бездумно саму історію та сутністю перлини світового письменства.

     Творче завдання

Написання власного твору (вірш, есе, оповідання тощо) за мотивами сюжету „ Двобій Ахілла та Гектора” у власній інтерпретації.

На дошці вислови:

Людина народжується не для того, щоб загинути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний.

Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.

Раз добром нагріте серце - вік не прохолоне.

Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.

Життя так само, як і байку, цінують не за довжину, а за зміст.

Не бійся друзів - найгірше, що вони можуть зробити - це зрадити тебе.

Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди; значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною, коли тебе ніхто не бачить.

Вчитель. Добрий день усім, хто не залишився байдужим до того, що діється навколо, і прийшов сьогодні до нашого залу, щоб засудити одну з найтяжчих вад людини - байдужість. До суду залишається декілька хвилин, тому давайте поговоримо з вами про життя.

Отак зібралися і поговоримо, поділимося радістю і горем, давайте поговоримо про найцінніше.

Росте людина... Її життя розпочинається світанком душі - дитинством. Назавжди воно залишається в пам'яті як найпотаємніше та найсвітліше. Це пора, коли перед тобою відкривається незвіданий світ таємниць. Це світ, де завжди цікаво, де мама і тато піклуються про тебе, учать, як треба жити, щоб не загубитися в розбурханому океані життя. Здавалося б, усе прекрасно. Але ж звідки в душі береться байдужість? Чому ж згодом люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність? Найкраще, що є в людини, - це її душа. Душа - це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і помирає, душа живе... Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім молоде, а причиною цього стають її хвороби. Її хвороби - це віруси ненависті, жорстокості, заздрощів і байдужості. Чого ж ми буваємо такі байдужі?

Ще й злішаємо з кожним днем.

Дійсно, ми створені, щоби творити добро. І тому сьогодні все ж таки людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. То ж слід лікувати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опанувати науку добра. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину й розрадити в біді - це в характері нашого народу. Краса людини не може бути без добра.

Як, на вашу думку, у чому і як виявляється єдність добра і краси людини?

Учениця. Великий педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди, значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною тоді, коли тебе ніхто не бачить». Адже не кожна людина, яка сяє зовнішньою красою, може бути приємним співрозмовником, може зрозуміти і подати руку допомоги. І навпаки - непримітна зовні, тиха людина може бути найкрасивішою у своїх діях, учинках, жаданою і любою в колективі, у спілкуванні, у сім'ї.

Учениця. Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди в сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай - недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.

Учень. Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, утамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.

Учень. А згадайте, як за часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Чуєте: ворогам. Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки! Землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки - це значить, що були гості й дякують хазяїнові. Прекрасні стосунки, в основі яких - доброта, а не байдужість!

Вчитель. Прекрасні стосунки, в основі яких - доброта, а не байдужість! Давайте зупинимось на цьому моменті. А чи задумувались ви над тим, що таке байдужість? Звичайна людська байдужість. Кожного дня нас оточують різні люди. Їх багато, але вони не схожі між собою: пихаті й веселі, щасливі й не дуже, горді й такі, що завжди плазують, добрі й злі, черстві та м'якосерді, байдужі та безсердечні. Справді, є різні люди на світі, з різними натурами, характерами, інтересами та смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добро - і буде добре». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На байдужості, злі далеко не заїдеш. Байдужа й зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити, і якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, байдужість, душа людська не ширшає - вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись - і висохло в душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро - не наука, воно - дія. То чому ж дуже часто люди не діють так, як підказує добро? Часто цим діям заважає байдужість.

Тому, напевне, настав час повернутися до залу судового засідання і засудити байдужість на вічне вигнання й забуття.

Секретар. Прошу всіх піднятися. Суд іде!

Суддя. У відкритому судовому засіданні слухається справа про обвинувачення Байдужості. Байдужість обвинувачується в таких злочинах:

- злодійство, убивство;

Перед тим як розпочати судове засідання, з'ясуємо, чи всі з'явилися на суд.

Підсудна...

Народний засідатель. На жаль, підсудна, як завжди залишилася байдужою і вже вкотре не з'являється на судове засідання. Але ми просто зобов'язані засудити цю важку ваду людини, і тому суд сьогодні відбудеться без підсудної.

Суддя. Прокурор - .......

Адвокат

Прокурор. Шановний Суд! Я від імені жертв Байдужості звинувачую зло, стверджую, що вона - найгірше із зол. Її безвинні, на перший погляд, дії низькі за своєю сутністю, а наслідки цих дій жахливі, тому що вони призводять до загибелі незліченної кількості людей, калічать душі, завдають шкоди всьому, що нас оточує.

Суддя. Якими фактами ви можете підтвердити своє звинувачення?

Прокурор. Прошу вас вислухати свідків звинувачення.

Суддя. Починаємо допит свідків. (Виходить перший свідок.) Назвіть своє ім'я.

Свідок. Я - Світова література. Високий Суд! Я говорю від імені найвідоміших поетів і прозаїків - Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Ч. Діккенса, М. Некрасова, Т. Шевченка, П. Мирного, О. Гончара, П. Загребельного і багатьох інших, хто не може бути присутнім у цьому залі, але чиї багатотомні праці можуть бути прилучені до справи.

Згадайте хлопчика з оповідання Ф. Достоєвського «Хлопчик у Христа на ялинці». Дитина померла в переддень великого свята від холоду й голоду. Усі, хто зустрічав її в ту ніч, проходили повз неї, не протягнувши руки допомоги. Хлопчик умирав, усіма забутий і нікому не потрібний, під вікнами великого будинку. Там було тепло, весело, багато ласощів і подарунків. Але Байдужість, як страж, стояла на дверях цього будинку. Саме вона винна у смерті дитини.

Адвокат. Я протестую! Моя підзахисна не винна. Ні вона, ні люди, які були всередині будинку, не бачили нещасної дитини.

Прокурор. Не бачили чи не хотіли бачити? Прошу викликати наступного свідка.

Екологія. Високий Суд! Я говорю від імені Природи. Повірте, Байдужість не тільки забирає людські життя, вона нищить Природу. Скільки загублено братів наших менших! Їм немає числа! Бити на сполох треба вже сьогодні, щоб завтра не було пізно. Ми не маємо морального права стояти осторонь екологічних проблем, бути пасивними спостерігачами, бо все менше і менше на нашій Землі залишається місць, де б людина почувала себе в цілковитій безпеці. Подивіться на ці плакати.

Адвокат. Я протестую! У злочинах проти Природи винуваті Жорстокість, Безтурботність і Недбалість.

Прокурор. Але саме вони породжені Байдужістю.

Суддя. Прошу викликати наступного свідка.

Свідок. Я буду говорити від імені тих, хто сів на лаву підсудних з вини Байдужості. Я народився в нормальній родині, у мене були батько і мати. Але трапилося нещастя. Мій батько загинув, коли мені було п'ять років. Мати залишилась із трьома дітьми на руках, ледве-ледве зводила кінці з кінцями. Але наші проблеми нікого не хвилювали. Якщо мама тікала вночі з будинку від вітчима-дебошира, сусіди спокійно спали у своїх квартирах, не реагуючи на її благання про допомогу та наш плач. Коли вона почала пиячити, ніхто не помітив. До нас теж було всім байдуже. Уперше я опинився у в'язниці, коли обікрав магазин. Якби з голоду вмирав я сам... Але в будинку плакали і просили їсти мої брати та сестра - їй було півроку.

Що дитині треба?

Адвокат. Високий Суд! Винна мати. Саме вона зобов'язана піклуватися про своїх дітей.

Прокурор. Так, у деякій мірі винна мати. Але вона була доброю матір'ю своїм дітям.

Адвокат. Виходить, винні обставини.

Прокурор. А люди, хіба вони не винні в тому, що не у глухому лісі, не на безлюдному острові, а в місті, на очах у людей загинула родина? Покалічено долю дитини. Що очікує в майбутньому інших дітей? Ні, винна в усьому Байдужість.

Суддя. Прошу запросити наступного свідка.

Мати. Якось я приїхала до свого сина, який жив у великому місті. Привезла із села яблук, груш і запашну паляницю. Син запросив мене прогулятися. Прогулюючись вулицями міста, я часто зупинялася перепочити, бо вже і здоров'я не те, і з радості, що поряд із наймилішим сином. Наблизившись до скверу, син запропонував сісти. А сам відійшов, сказавши, що хутко повернеться. Але... не повернувся... Коли мене запитали, як я сюди потрапила, я відповіла, що заблукала, і нічого не сказала про сина. Адже мій син учений, він не міг мене залишити, запевняла себе я. Мені і в голову не приходила думка, що син залишив мене назавжди. І лише тепер я зрозуміла, що сину байдуже, що зі мною.

Адвокат. Значить у сина є важливіші справи, і підсудна моя не винна.

Прокурор. Не було суспільства в історії людства, починаючи від сивої давнини, де б не вшановувалася старість і не були б оточені піклуванням діти. Старість потребує поваги та пошани. Ці, здавалося б, найпростіші та найочевидніші істини не враховуються молодими людьми, які не дозволяють собі уявити, що в майбутньому також будуть старими.

У моральному кодексі школи Сухомлинського серед десяти «Не можна» були й такі заборони, що стосуються даного питання.

- не можна сміятися над старістю і старими людьми - це величезне блюзнірство;

Суддя. Наступний свідок.

Політик. Я свідчу від імені людей, народів та історії. Я не можу сказати, що в усіх війнах, нещастях, які відбувалися на Землі, винна Байдужість. Але жодна подія не обійшлася без байдужих людей.

Згадайте! Скільки людей залишилося байдужими до нещасть інших у роки революцій, війн, голоду, катастроф, стихійних лих! Їх не злічити.

Суддя. Прошу викликати наступного свідка.

Статистика. Я буду говорити сухою мовою цифр. Лише за жовтень у нашому місті трапилося 16 злочинів: грабежів - 4, розбійницьких нападів - 2, крадіжок - 6, ДТП - 4, жертвами яких були й підлітки. Це лише цифри, боляче від того, що вони збільшуються. І я впевнена, що в кожному випадку була байдужа людина, яка могла зупинити, але не зупинила, могла допомогти, але не допомогла, могла повідомити, але не повідомила.

Прокурор. Ми можемо продовжувати допит свідків обвинувачення, вони всі з'явилися на судове засідання.

Суддя. Досить. Перейдемо до допиту свідків захисту.

Громадянин. Високий Суд! Я свідчу від імені байдужих людей. Ну скажіть, у чому ми винні? Я - законослухняний громадянин. Працюю, не покладаючи рук, не п'ю, не палю, намагаюся бути добрим сім'янином. Ну скажіть, навіщо мені втручатися в чужі справи? Це клопітно й небезпечно. Ні, я вважаю, що кожен сам повинен боротися за свою долю й життя. Я ж зміг! Нехай і вони зможуть! І мені байдуже, що діється навколо. Кожен будує своє життя сам.

Суддя. Чи є питання в обвинувачених?

Прокурор. Ні, мені все зрозуміло. Давайте послухаємо інших свідків.

Секретар. Це все. Інші свідки до суду не з'явилися.

Прокурор. Вони, як завжди, залишилися байдужими.

Суддя. Адвокате, вам слово.

Адвокат. Я відмовляюся від захисту. Моя підсудна не винна. І ви не зможете її засудити, адже скільки існує світ - стільки існуватиме і вона. А світ вічний!

Суддя. Зазвичай зараз слово повинна мати підсудна, але оскільки вона не з'явилася на засідання суду, тому я звертаюся до вас, що сидите у цьому залі, вам усім доведеться сьогодні виконати функцію присяжних засідателів. Прошу вас встати і винести вердикт - «винна» чи «невинна» підсудна.

- Прошу вас.

Суддя. Ми не можемо вислухати всіх присяжних, але ми врахуємо думку кожного. Я ще раз звертаюся до всіх присяжних. Якщо ви вважаєте, що Байдужість винна і заслуговує покарання - підніміть, будь ласка, руку, хто проти  - ..., утримались - ... Дякуємо. Суд прийме до уваги ваші рішення. А зараз суд залишає залу для обговорення й винесення вердикту.

Вчитель. Доки суд виносить своє рішення, я ще раз хочу звернутися до всіх вас. Пам'ятайте, віддані людьми тепло і душевна доброта обов'язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоби примножувати добро. Маємо таке коротке життя, то хай же не буде в ньому місця байдужості. Хай оживає істина стара: людина починається з добра. А про доброту не потрібно багато говорити, її видно в людині, в її погляді, в її розмові, у підтримці, щирості.

Учениця 1

Учениця 2

Учитель. Суд повернувся з обговорення і готовий винести своє рішення.

Суддя. Після детального розгляду справи, з огляду на всі зауваження прокурора й адвоката, показання свідків, рішення присяжних, Суд вирішив:

1.Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.

Вчитель. Ну що ж, вирок винесений. Правильно чи ні - вирішить кожен з нас. Але всі ви знаєте, що після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не забруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх оточуючих, узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові, щирості, мудрості, милосердя, правди, гідності, совісті. І саме від вас залежить, чи розпочнеться цей день холодним дощем, чи барвистою веселкою. Наша розмова добігає кінця, але вона не закінчується. Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва - справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде.